Чорне море за правилами Анкари

Автор: Тогрул Ісмаїл- політолог, професор кафедри політичної історії Університету Кахраманмараш 

Візит Хакана Фідана до Києва продемонстрував: Туреччина більше не хоче залишатися лише посередником між Росією та Україною. Анкара готується стати головним архітектором повоєнної безпеки Чорного моря.

Візит міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана до Києва став однією з найважливіших зовнішньополітичних подій останніх місяців. Його значення виходить далеко за межі двосторонніх турецько-українських відносин.

Фактично йдеться про публічну демонстрацію нової чорноморської стратегії Анкари, яка прагне закріпити за собою статус ключового центру сили в регіоні та одного з головних архітекторів майбутньої системи європейської безпеки.

Протягом останніх років Туреччина перестала відігравати виключно роль східного флангу НАТО. Сьогодні вона формує власну геополітичну лінію, засновану на стратегічній автономії, балансі інтересів і регіональному лідерстві. Саме в цьому контексті необхідно розглядати й візит Хакана Фідана до Києва.

Підтвердження стратегічного партнерства з Україною означає не лише продовження військово-технічного співробітництва, а й перехід до довгострокового союзу, що охоплює питання безпеки Чорного моря, відновлення української економіки, розвитку оборонної промисловості, транспортної взаємопов’язаності та енергетичної безпеки.

Для Анкари Україна є стратегічною державою Чорноморського регіону. Будь-яка спроба встановити домінування однієї сили над Чорним морем об’єктивно обмежує свободу дій самої Туреччини. Тому підтримка незалежності України є не емоційним чи ідеологічним вибором, а складовою національної стратегії Турецької Республіки.

Водночас принципово важливо розуміти: Туреччина не будує свою політику проти Росії. Навпаки, Анкара залишається практично єдиною великою державою, якій вдається одночасно розвивати економічне співробітництво з Москвою, підтримувати Україну, зберігати відкриті канали зв’язку з Кремлем і залишатися членом НАТО. Саме така багатовекторність сьогодні стає головною дипломатичною перевагою Туреччини.

Особливий інтерес викликає заява про готовність надати Україні військово-морські гарантії безпеки. Багато хто інтерпретував її як суто військовий крок, однак її реальне значення є значно ширшим.

Фактично Туреччина пропонує формувати майбутню систему безпеки Чорного моря навколо власного військово-політичного потенціалу. Йдеться про забезпечення свободи судноплавства, контроль безпеки морських комунікацій, протимінні операції, відновлення українських військово-морських спроможностей, спільне патрулювання та участь у міжнародних механізмах безпеки після завершення війни.

Така роль цілком відповідає можливостям Туреччини. Вона має один із найсучасніших військово-морських флотів регіону, найбільші суднобудівні потужності у Східному Середземномор’ї та другу за чисельністю армію НАТО. Крім того, саме Туреччина контролює стратегічні протоки Босфор і Дарданелли відповідно до Конвенції Монтре, що робить її незамінним учасником будь-якої системи безпеки Чорного моря.

По суті, Анкара демонструє готовність стати головним гарантом стабільності в регіоні після завершення війни.

Не менш важливим є і дипломатичний аспект візиту.

Сьогодні майже не залишилося держав, здатних підтримувати сталий політичний діалог одночасно з Києвом, Москвою, Вашингтоном, Брюсселем і країнами Глобального Півдня. Туреччина зберігає такі можливості.

Саме тому дипломатичний ресурс Анкари сьогодні значно вищий, ніж у більшості європейських держав. Досвід Стамбульських переговорів, Чорноморської зернової ініціативи та численних обмінів полоненими продемонстрував, що без участі Туреччини пошук сталого мирного рішення стає значно складнішим.

Більше того, нинішній візит посилює позиції Туреччини як потенційного організатора майбутніх російсько-українських переговорів. Анкара не лише зберегла довіру обох сторін, а й довела свою здатність перетворювати дипломатичні ініціативи на реальні політичні результати.

У ширшому геополітичному вимірі візит Фідана демонструє ще одну важливу тенденцію. Чорне море поступово перетворюється на самостійний центр світової політики. Тут перетинаються інтереси Росії, НАТО, Європейського Союзу, Великої Британії, Сполучених Штатів і регіональних держав. За таких умов Туреччина прагне не допустити перетворення регіону на арену неконтрольованого протистояння великих держав.

Анкара пропонує альтернативну модель — систему регіональної безпеки, у якій ключову роль відіграватимуть самі чорноморські держави за провідної політичної та військово-морської участі Туреччини.

Це відповідає загальній трансформації турецької зовнішньої політики останніх років. Якщо раніше Туреччину розглядали як державу, що реалізує стратегію своїх союзників, то сьогодні вона сама формує правила гри у Східному Середземномор’ї, на Південному Кавказі, у Сирії, Лівії, Центральній Азії та дедалі активніше — у Чорноморському регіоні.

Саме тому візит Хакана Фідана до Києва слід оцінювати не як окрему дипломатичну місію, а як частину довгострокової стратегії Анкари з перетворення Туреччини на самостійний геополітичний полюс.

Головний висновок полягає в тому, що Туреччина вже не обмежується роллю посередника між Росією та Україною. Вона прагне стати державою, без участі якої неможливо буде побудувати нову архітектуру безпеки Чорноморського регіону. І якщо цей курс збережеться, саме Анкара може стати одним із головних політичних бенефіціарів процесу формування повоєнного геополітичного порядку у Східній Європі та Чорноморському басейні.

Оригінал статті: https://www.trtrussian.com/article/71e2629ac07b