Карпати — не межа: яке місце «Карпатської вісімки» у великій геоекономічній архітектурі України
Аналітична записка
Інститут Дунайських досліджень, вересень 2026
18–19 вересня 2026 року Україна провела установчий саміт Карпатської інтеграційної ініціативи, або C8 — «Карпатської вісімки». Політична частина розпочалася у Гуті на Івано-Франківщині, економічний форум проходив у Буковелі. Формат об’єднав Україну, Польщу, Румунію, Словаччину, Угорщину, Чехію, Австрію та Сербію. На різних рівнях у заходах брали участь керівники держав і урядів, представники ЄС, регіонів, громад та бізнесу.
Саміт уже дав певний практичний результат. За повідомленням Reuters, у його межах було укладено понад 50 угод загальною вартістю понад €1 млрд, значна частина яких стосується відновлюваної енергетики. Українська сторона також презентувала портфель транспортних та інфраструктурних проєктів державно-приватного партнерства.
Тому питання полягає не в тому, «потрібна» чи «не потрібна» Україні Карпатська ініціатива. Для прикордонних регіонів, транскордонної інфраструктури, енергетики, туризму, екології та залучення коштів ЄС такий формат має цілком конкретне функціональне поле.
Інше питання значно важливіше: чи може карпатський формат стати основною геополітичною та геоекономічною рамкою позиціонування України?
Саме тут необхідно розрізняти субрегіональну політику та національну геостратегію.
Україна — карпатська держава, але не лише карпатська
Україна є повноправною карпатською державою в міжнародно-правовому сенсі. Разом із Польщею, Румунією, Словаччиною, Чехією, Угорщиною та Сербією вона є стороною Карпатської конвенції, підписаної у Києві 2003 року. Наприкінці 2026 року Україна готується перебрати головування у Конвенції.
Але географічна вага Карпат у різних країнах дуже відрізняється. За однією з поширених оцінок просторового розподілу гірської системи, понад половина Карпат розташована в Румунії, близько 17% — у Словаччині й приблизно 10% — в Україні. Точні частки залежать від методики визначення меж Карпатського регіону, однак загальне співвідношення очевидне: для України Карпати становлять важливий, але лише один із кількох великих географічних просторів.
Саме тому Карпатська ініціатива логічна як макрорегіональний механізм, але значно менш очевидна як рамка для всієї української геоекономіки.
Український простір одночасно є карпатським, дунайським, чорноморським, балто-чорноморським та східноєвропейським. А майбутня транспортна географія країни може дедалі більше включати Кавказ, Каспій і Центральну Азію.
У XXI столітті життєздатність регіональних конструкцій значною мірою визначається не символічною географією, а тим, чи проходять через них реальні потоки капіталу, енергії, товарів, технологій і людей.
У цьому сенсі сама абревіатура мало що вирішує.
Показовий приклад — MINT: Mexico, Indonesia, Nigeria, Turkey. Іноді цю четвірку помилково порівнюють із міжнародними політичними блоками. Насправді MINT виник як інвестиційно-аналітичний акронім для групи перспективних економік, а не як міждержавна організація.
Карпатська вісімка має принципово інше походження — це вже політична міждержавна ініціатива. Але перед нею стоїть та сама фундаментальна проблема будь-якого нового регіонального формату: перетворити географічну назву на інфраструктуру та економіку.
Ініціатива поки перебуває саме на цьому початковому етапі.
Її декларація передбачає розвиток транскордонної співпраці, транспортної та енергетичної взаємопов’язаності, розподіленої генерації, накопичувачів енергії, інфраструктури, систем цивільного захисту та міжрегіональних партнерств. Тобто це радше платформа координації, а не сформований економічний блок зі спільним ринком, бюджетом, постійними інституціями чи власною транспортною системою.
Навіть склад політичного представництва на першому саміті показує, що інституціоналізація лише починається: на найвищому рівні були представлені не всі вісім держав, а в оприлюдненому тексті декларації серед її учасників прямо названі шість країн — Австрія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна.
Чому для України Чорне море і Дунай не менш важливі за Карпати
Якщо дивитися на геополітику через економічні потоки, українська карта виглядає значно ширшою.
Після 2022 року саме транспортна зв’язність стала одним із ключових елементів економічної стійкості держави. Європейські «Шляхи солідарності» через автомобільні, залізничні та внутрішні водні маршрути вже забезпечили переміщення сотень мільйонів тонн українських товарів. Єврокомісія оцінює сумарну вартість торгівлі через ці маршрути приблизно у €304 млрд від моменту їх створення.
Окремий простір усередині цієї системи утворює Нижній Дунай — Рені, Ізмаїл, Джурджулешть, Галац, Констанца. Дунайська комісія прямо виділяє цей комплекс як Danube Solidarity Lane для українсько-європейської торгівлі.
Саме тут проявляється структурне обмеження C8.
Молдова і Болгарія до «Карпатської вісімки» не входять. Водночас без Молдови й Болгарії складно уявити комплексну архітектуру українського виходу на Нижній Дунай, Балкани, Егейський регіон та південно-східні енергетичні маршрути.
Досить подивитися на Вертикальний газовий коридор. Після його розширення у вересні 2026 року він об’єднує операторів Греції, Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини, України, Молдови, Сербії та Північної Македонії. Це вже практична меридіональна енергетична система від Південно-Східної Європи до України.
І це дуже важливий урок.
Економічна географія сама формує коаліції держав — часто незалежно від того, як називаються політичні регіональні формати.
Від Карпат до Каспію
Ще масштабніша трансформація відбувається на широтній осі.
Європейський Союз дедалі чіткіше розглядає Чорне море не як периферію Європи, а як ворота до Південного Кавказу та Центральної Азії. У новій Стратегії ЄС для Чорного моря прямо передбачено Connectivity Agenda, яка повинна зв’язати Європу з Центральною Азією через Чорне море та Південний Кавказ.
У червні 2026 року Єврокомісія вже запустила відповідну Connectivity Agenda Platform. Разом із міжнародними фінансовими установами оголошені механізми, здатні мобілізувати до €2 млрд інвестицій у стратегічну транспортну, енергетичну та іншу інфраструктуру Чорноморського регіону й Південного Кавказу. Серед учасників процесу — Україна, Молдова, Вірменія, Казахстан, Туркменістан, держави Центральної Азії та інші партнери.
Це вже наближається до тієї моделі, яку можна умовно назвати біморською: поєднання Чорноморського і Каспійського просторів.
Її транспортною основою може бути Транскаспійський, або Серединний, коридор. Світовий банк оцінює, що за необхідних інвестицій та реформ обсяг торгівлі цим маршрутом потенційно може зрости утричі до 2030 року, а час перевезення — скоротитися приблизно удвічі.
Тут для України виникає набагато ширша геоекономічна перспектива.
На широтній осі — Центральна Азія, Каспій, Південний Кавказ, Чорне море та ринки ЄС.
На меридіональній осі — Балтійський регіон, Польща й Україна, Дунай, Балкани, Егейське та Східне Середземномор’я.
Точка перетину цих коридорів потенційно перетворює Україну з кінцевого пункту транспортних маршрутів на державу-перехрестя.
Саме з цієї логіки може формуватися концепція більш широкого «П’ятимор’я» — не як черговий політичний блок із новою абревіатурою, а як система взаємопов’язаних Каспійського, Чорного, Балтійського, Адріатичного та Середземноморського просторів.
Це поки аналітична концепція, а не створена міжнародна організація. Але принципово важливо, що її транспортна та енергетична логіка значною мірою вже відображена у реальних програмах ЄС.
Чи є C8 новою Вишеградською групою?
Таке порівняння виникає природно, але воно має межі.
Вишеградська група об’єднує Польщу, Чехію, Словаччину та Угорщину з 1991 року. Усі чотири держави сьогодні є членами ЄС і НАТО, а за десятиліття співпраці навколо V4 сформувалася власна інституційна традиція та Міжнародний Вишеградський фонд із постійним бюджетом.
C8 значно різнорідніша: тут є країни ЄС і держави поза ЄС, держави НАТО і позаблокова Сербія, великі та малі економіки, країни з дуже різною роллю Карпат у їхній територіальній структурі.
Тому на нинішньому етапі коректніше говорити не про «нову Вишеградську групу», а про спробу створити ширшу платформу карпатського макрорегіонального співробітництва.
Причому C8 може знайти власну нішу саме там, де вже існує реальний спільний знаменник: транскордонні дороги й залізниця, енергомережі, природоохоронна політика, гірські території, туризм, цивільний захист, місцеве самоврядування та європейські програми територіальної співпраці.
Окремої уваги потребує питання внутрішнього балансу нового формату.
Польща природно матиме значну структурну вагу через масштаб економіки, членство в ЄС і НАТО, спільний кордон з Україною та роль у сухопутній логістиці. Однак робити вже зараз висновок про домінування однієї держави в C8 було б передчасно.
Румунія має власну значну вагу — як найбільша карпатська держава за площею гірської системи, чорноморська держава, член ЄС і НАТО та ключовий партнер України на нижньодунайському напрямку.
Тому реальний баланс C8 визначатиметься не географічною назвою, а тим, які інфраструктурні проєкти, фінансові механізми та постійні інституції виникнуть усередині формату.
Не переносити «центр України» — а множити центри зв’язності
Проведення великого міжнародного заходу в західній частині України саме по собі не означає перенесення геополітичного центру держави на захід.
Проблема виникла б лише тоді, якби карпатський напрям почали розглядати як самодостатню модель зовнішньоекономічного позиціонування всієї країни.
Для держави масштабу України продуктивнішою є інша просторова логіка: не один центр і один макрорегіон, а декілька взаємопов’язаних геоекономічних воріт.
Карпати — вихід до Центральної Європи.
Дунай — до Центральної та Південно-Східної Європи.
Чорне море — до Кавказу, Туреччини та світових морських маршрутів.
Південний Кавказ і Каспій — до Центральної Азії та Серединного коридору.
Балто-Чорноморська вісь — до Польщі, Балтійських країн та Скандинавії.
Саме поєднання цих напрямків, а не їх конкуренція, створює найбільший простір для української геоекономіки.
Замість висновку: Карпати як елемент більшої системи
З точки зору Інституту Дунайських досліджень, Карпатську інтеграційну ініціативу доцільно аналізувати насамперед як один із макрорегіональних рівнів майбутньої європейської інтеграції України.
Її практичний потенціал лежить у транскордонній інфраструктурі, енергетиці, розвитку громад, охороні Карпат, туризмі, інвестиційних проєктах та доступі до інструментів європейської політики згуртованості.
Але економічна географія України значно ширша за Карпати.
Досвід Дунайського коридору, транспортної зв’язності України, Молдови та Румунії, розширення Вертикального газового коридору, розвиток чорноморської логістики та нова політика ЄС щодо зв’язку Європи з Південним Кавказом і Центральною Азією показують іншу, масштабнішу тенденцію: Україна поступово опиняється на перетині кількох транспортно-енергетичних макрорегіонів одночасно.
У цьому й може полягати ключова геоекономічна формула.
Не замикати Україну в Карпатах.
Не протиставляти Карпати Дунаю чи Чорному морю.
А вбудувати карпатський простір у значно більшу систему: Балтика — Карпати — Дунай — Чорне море — Кавказ — Каспій — Центральна Азія, доповнену південним виходом через Балкани до Егейського та Середземного морів.
Тоді C8 перестає бути спробою створити ще один регіональний «клуб» і стає одним із вузлів великої мережевої геополітики України.
А для держави, географія якої дозволяє одночасно бути частиною Центральної Європи, Дунайського регіону та Великого Чорноморського простору, саме зв’язність між макрорегіонами, а не замикання всередині одного з них, є головним предметом стратегічного планування.