Професор Тогрул Ісмаїл. Ізраїль перед новим дипломатичним рубежем: коли міжнародне право починає набувати ціни

Автор: Тогрул Ісмаїл, турецький політолог, професор кафедри політичної історії Університету Кахраманмараш

Рішення дванадцяти західних держав обмежити торгівлю з ізраїльськими поселеннями на окупованому Західному березі є подією, яку не можна розглядати виключно як черговий епізод палестино-ізраїльського конфлікту.

Економічний масштаб цих обмежень відносно невеликий. Товари, вироблені в поселеннях, становлять лише незначну частку зовнішньої торгівлі Ізраїлю. Тому самі собою ці заходи не здатні серйозно змінити економічне становище країни. Однак політичне та міжнародно-правове значення того, що відбувається, значно перевищує безпосередній економічний ефект.

Уперше частина держав, які традиційно були одними з найважливіших партнерів Ізраїлю, демонструє готовність переводити багаторічну критику політики поселень зі сфери дипломатичних заяв у площину конкретних політичних та економічних дій.

Велика Британія, Франція та Канада оголосили про заборону імпорту продукції з ізраїльських поселень на Західному березі. До цієї позиції приєдналися ще дев’ять держав, підтвердивши підтримку рішення про дві держави та необхідність протидіяти розширенню поселень і насильству з боку радикальних поселенців.

Саме тут починається нова політична реальність.

Йдеться вже не просто про те, подобається чи не подобається тій чи іншій країні політика уряду Біньяміна Нетаньягу.

Йдеться про те, яку ціну міжнародне співтовариство готове платити за дотримання власних принципів.

Від дипломатичних заяв до практичних заходів

Протягом багатьох років західні держави дотримувалися відносно сталої моделі.

Вони визнавали право Ізраїлю на безпеку.

Водночас вони підтримували створення незалежної Палестинської держави.

Вони критикували розширення ізраїльських поселень.

Але при цьому економічні та політичні відносини з Ізраїлем загалом продовжували розвиватися.

Таким чином виникало очевидне протиріччя.

З одного боку, європейські уряди заявляли, що поселення є незаконними та підривають перспективу створення Палестинської держави.

З іншого боку, практичні наслідки цієї політики залишалися обмеженими.

Сьогодні це протиріччя починає руйнуватися.

Саме тому нинішнє рішення слід розглядати не як санкції проти Ізраїлю загалом, а як спробу провести чіткішу межу між Ізраїлем як державою та політикою поселень на окупованій території.

Це принципово важлива відмінність.

Критика дій уряду Ізраїлю не повинна перетворюватися на критику ізраїльського або єврейського народу.

Більше того, боротьба з антисемітизмом і захист прав палестинців не є взаємовиключними завданнями.

Якщо міжнародне право справді є універсальним, воно має захищати безпеку ізраїльтян і водночас права палестинців.

Саме універсальність, а не вибірковість є головним критерієм міжнародної легітимності.

Захід більше не єдиний?

Водночас було б неправильно говорити про єдиний західний фронт проти Ізраїлю.

Такої єдності немає.

Сполучені Штати відмовилися приєднатися до торговельних обмежень щодо продукції з поселень, заявивши, що такі заходи можуть дестабілізувати ситуацію на Західному березі.

Усередині самого Європейського Союзу також існують серйозні розбіжності.

Одні держави вважають, що продовження будівництва поселень робить рішення про дві держави дедалі менш реалістичним і вимагає жорсткішої реакції.

Інші побоюються остаточного руйнування відносин з Ізраїлем.

Тому те, що відбувається, точніше характеризувати не як «розворот Заходу проти Ізраїлю», а як фрагментацію західної політики щодо Ізраїлю.

Це значно серйозніший процес.

Старий консенсус поступово зникає, а новий ще не сформувався.

Головна проблема — не санкції, а міжнародне право

Якщо дивитися на ситуацію виключно крізь економічну призму, можна дійти висновку, що нинішні заходи мають переважно символічне значення.

Однак міжнародна політика не завжди вимірюється обсягами торгівлі.

Іноді набагато важливішим є сам політичний сигнал.

У цьому випадку сигнал полягає в такому:

якщо певна територія вважається окупованою, а поселення на ній — незаконними, міжнародне співтовариство не повинно створювати економічних стимулів для продовження такої політики.

Це вже питання не лише Ізраїлю та Палестини.

Це питання самого принципу міжнародного права.

Після Другої світової війни міжнародна система була побудована навколо кількох фундаментальних принципів: суверенітету держав, територіальної цілісності, заборони набуття територій силою, захисту цивільного населення та права народів на самовизначення.

Якщо ці принципи застосовуються лише тоді, коли це політично зручно, вони перестають бути універсальними нормами.

І тоді виникає надзвичайно небезпечна ситуація.

Інші держави починають робити висновок, що міжнародне право діє лише до тієї межі, яку встановлюють великі держави.

Це руйнує довіру до самої міжнародної системи.

Палестинське питання стало випробуванням для Європи

Особливо складна ситуація складається для Європи.

Європейський Союз десятиліттями будував свою міжнародну ідентичність не лише на економічній могутності, а й на так званій нормативній силі — здатності впливати на міжнародну систему через право, інститути, права людини та міжнародні норми.

Європа постійно говорить світові:

кордони не можна змінювати силою;

цивільне населення має бути захищене;

міжнародне гуманітарне право має дотримуватися;

права людини є універсальними.

Але сьогодні палестинське питання ставить перед Європою вкрай незручне питання:

чи будуть ці принципи застосовуватися однаково до всіх?

Саме тут полягає головний політичний ризик.

Адже йдеться вже не лише про репутацію Ізраїлю.

Йдеться про репутацію самої Європи.

Якщо Європа вимагає поваги до міжнародного права у Східній Європі, на Кавказі або в інших регіонах світу, але застосовує значно обережніші стандарти на Близькому Сході, держави Глобального Півдня неминуче порушуватимуть питання подвійних стандартів.

І це питання неможливо просто списати на антизахідну пропаганду.

Воно має об’єктивне політичне підґрунтя.

Ізраїль: не ізоляція, а зростання міжнародної ціни

Водночас говорити про повну міжнародну ізоляцію Ізраїлю було б неправильно.

Ізраїль зберігає надзвичайно потужний військово-технологічний потенціал.

Він продовжує володіти значними економічними ресурсами.

Він зберігає найтісніші зв’язки зі США.

У нього залишаються впливові політичні партнери в Європі.

Тому нинішній процес не можна характеризувати як крах міжнародних позицій Ізраїлю.

Однак відбувається інше.

Зростає політична ціна його політики.

Це повільніший, але потенційно важливіший процес.

Якщо раніше розширення поселень викликало переважно дипломатичні заяви, то тепер з’являються обмеження.

Якщо раніше європейська критика часто не мала практичних наслідків, сьогодні з’являються економічні та політичні інструменти тиску.

Якщо цей процес продовжиться, Ізраїлю доведеться враховувати не лише військово-політичні наслідки своєї політики, а й її довгострокову дипломатичну вартість.

E1 — не просто будівництво

Особливе значення має проєкт E1 на Західному березі.

На перший погляд, йдеться про будівництво.

Але в геополітичному вимірі питання є значно серйознішим.

Район E1 розташований між Єрусалимом і великими ізраїльськими поселеннями на Західному березі. Його подальше освоєння може суттєво вплинути на територіальну зв’язність палестинських районів.

Тому європейські держави розглядають E1 як один із факторів, здатних остаточно підірвати територіальну основу майбутньої Палестинської держави.

Тут виникає фундаментальна проблема.

Можна скільки завгодно говорити про підтримку рішення про дві держави.

Але якщо територія майбутньої Палестинської держави поступово перетворюється на систему розрізнених анклавів, сама ідея двох держав стає дедалі менш реалістичною.

У цьому сенсі боротьба навколо E1 — це не суперечка про кілька тисяч одиниць житла.

Це боротьба за географію майбутнього політичного врегулювання.

Туреччина: питання принципу, а не кон’юнктури

Для Туреччини палестинське питання має одночасно гуманітарний, правовий і геополітичний виміри.

Анкара послідовно виступає за створення незалежної Палестинської держави, припинення окупації та дотримання міжнародного права.

Тому Туреччина підтримує рішення дванадцяти держав і закликає до подальших міжнародних заходів проти розширення незаконних поселень.

Але турецька позиція має значення і за межами Близького Сходу.

Туреччина прагне продемонструвати, що міжнародне право не повинно бути інструментом, який застосовується виключно до противників або конкурентів західних держав.

Якщо територіальна цілісність є принципом, вона повинна бути принципом для всіх.

Саме тому палестинська проблема для Анкари має ширший зміст.

Вона стосується майбутнього міжнародної системи.

Азербайджанський фактор

Для Азербайджану ця проблема також має особливе значення.

Баку традиційно наголошує на принципах суверенітету, територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів.

Тому застосування різних підходів до різних територіальних конфліктів неминуче створює проблему подвійних стандартів.

Не можна стверджувати, що територіальна цілісність є фундаментальним принципом міжнародного права в одному регіоні, а потім ставитися до зміни територіальної реальності в іншому регіоні як до майже незворотного політичного факту.

У цьому полягає одна з причин, чому палестинська проблема має значення не лише для арабського світу.

Вона має значення для Кавказу, Центральної Азії, Туреччини та всього Глобального Півдня.

Для Азербайджану це особливо чутливе питання, оскільки міжнародно-правові аргументи завжди відігравали важливу роль у його зовнішньополітичній позиції.

Європа опинилася перед вибором

Перед європейськими державами сьогодні фактично постають три варіанти.

Перший — продовжувати обмежуватися заявами.

Другий — поступово розширювати адресні економічні та політичні обмеження.

Третій — перейти до більш системної політики, яка пов’язуватиме відносини з Ізраїлем із дотриманням міжнародного права та збереженням можливості створення двох держав.

Перший варіант уже продемонстрував свої обмеження.

Другий варіант реалізується зараз.

Третій поки що залишається політично найскладнішим.

Однак саме третій варіант у довгостроковій перспективі міг би надати європейській дипломатії реальний важіль впливу.

Що буде далі?

У найближчі місяці я бачу три можливі сценарії.

Перший — подальша дипломатична ескалація.

Ізраїль сприйматиме обмеження як тиск з боку держав, які втручаються в його внутрішню політику.

Європейські уряди, навпаки, стверджуватимуть, що йдеться не про втручання у внутрішні справи Ізраїлю, а про дотримання міжнародного права.

Уже зараз Ізраїль відповідає дипломатичними заходами. Зокрема, було оголошено про закриття британського консульства у Східному Єрусалимі та додаткові обмеження щодо британських представників.

Другий — часткове коригування ізраїльської політики.

Під міжнародним тиском Ізраїль може піти на обмежені поступки.

Але це, найімовірніше, буде не стратегічна зміна курсу, а спроба зменшити дипломатичну ціну чинної політики.

Третій — і найнебезпечніший — нормалізація нового статус-кво.

Ізраїль продовжує контролювати територію.

Палестинська територія стає дедалі більш фрагментованою.

Європа періодично запроваджує нові обмеження.

США продовжують підтримувати Ізраїль.

Арабські держави посилюють дипломатичний тиск.

Усі сторони звикають до конфлікту.

Саме цей сценарій я вважаю найбільш небезпечним.

Тому що це вже не тимчасова криза.

Це перетворення конфлікту на постійну політичну систему.

Міжнародна система на роздоріжжі

Сьогодні палестино-ізраїльський конфлікт є одним із найяскравіших прикладів кризи сучасної системи міжнародних відносин.

Питання полягає не лише в тому, хто має рацію, а хто винен.

Питання полягає в тому, які правила визначатимуть міжнародну політику XXI століття.

Якщо держави доходять висновку, що безпека визначається виключно військовою силою, союзами та політичним впливом, міжнародне право поступово втрачає значення.

Якщо ж міжнародне співтовариство зможе довести, що порушення міжнародного права має політичну та економічну ціну незалежно від того, хто саме його порушує, це стане важливим кроком до відновлення довіри до міжнародної системи.

Саме тому нинішнє рішення дванадцяти держав має значення, яке значно перевищує його економічний масштаб.

Висновок

Ізраїль сьогодні не перебуває в повній міжнародній ізоляції.

Але він вступає в період, коли міжнародна ціна його політики стає дедалі вищою.

Це не одне й те саме.

Ізраїль може зберегти військову могутність.

Може зберегти американську підтримку.

Може зберегти значну частину економічних зв’язків із Європою.

Але якщо його політика поселень і надалі руйнуватиме можливість створення Палестинської держави, розрив між Ізраїлем і значною частиною європейської громадської думки та політичного класу збільшуватиметься.

У підсумку це може стати для Ізраїлю серйознішим викликом, ніж окремі торговельні обмеження.

Тому що держави можуть пережити економічні санкції.

Але значно складніше компенсувати поступову втрату міжнародної легітимності.

Водночас Європа також не може вважати себе переможцем.

Палестинське питання стало для неї своєрідним дзеркалом.

У цьому дзеркалі Європа бачить власне протиріччя між проголошуваними цінностями та політичною практикою.

Туреччина розглядає це питання передусім крізь призму міжнародного права, справедливості та необхідності створення незалежної Палестинської держави.

Азербайджан — крізь призму суверенітету, територіальної цілісності та універсальності міжнародно-правових принципів.

А для Глобального Півдня питання стає ще ширшим:

якщо міжнародне право справді універсальне, чому його сила має залежати від того, хто є порушником?

Саме на це питання міжнародна система повинна дати відповідь.

Тому що сьогодні йдеться вже не лише про Палестину.

Йдеться про майбутнє самого поняття «міжнародне право».

Якщо воно застосовуватиметься вибірково, світ остаточно повернеться до політики сили.

Якщо ж воно справді стане універсальним правилом, нинішні події можуть стати початком поступового відновлення довіри до міжнародного порядку.

Саме тому питання Ізраїлю сьогодні — це одночасно питання Палестини, Європи, Туреччини, Азербайджану та всього міжнародного співтовариства.

І передусім — це питання про те, чи залишиться право вище за політичну кон’юнктуру.