Ризикований ендшпіль глобального інституціоналізму

Аналітичний огляд від Інституту Дунайських Досліджень
16 вересня 2025 р.

Міжнародний порядок на межі зламу

П’ятий Геополітичний саміт у Будапешті цього року зібрав не просто науковців і політиків. Він зібрав тих, хто готовий відверто поставити запитання, які ще вчора вважалися майже крамольними: чи живий міжнародний інституціоналізм? Чи не настав його ризикований ендшпіль?

Тема дискусії звучала як діагноз епосі — «Чи помер міжнародний інституціоналізм?». І відповідь пролунала майже одностайно: так, він у кризі. Але криза ця небезпечна, бо несе за собою хаос, а не новий порядок.

«Суверенітет — не музейний експонат»

Золтан Ковач, угорський урядовець, нагадав, що міжнародні організації не мають власного суверенітету. Вони можуть існувати лише настільки, наскільки цього хочуть національні держави. «Суверенітет — це не музейний експонат XVI століття, це наша сучасна політична валюта», — підкреслив він.

І справді, ЄС, ООН чи Міжнародний кримінальний суд дедалі частіше діють так, наче їхня влада походить не від держав, а від самих себе. Саме це й викликає тривогу.

Порядок без правил

Євген Конторович із Heritage Foundation звернув увагу на абсурдність поняття «порядок, заснований на правилах». «Якщо ви шукаєте визначення в літературі, знайдете довгі абзаци без сенсу. Це означає лише одне: ніхто ніколи не знав, що це таке», — сказав він.

ООН, за його словами, замість того, щоб дбати про безпеку, занурилася у бюрократичні дрібниці — від екології до освіти. І робить це так, що відлякує замість приваблювати.

«Поранений буйвол» небезпечніший за здорового

Ернст Роетс із Південної Африки вжив яскраву метафору: міжнародний інституціоналізм — це поранений буйвол. Він умирає, але саме тому може бути ще агресивнішим.

«Тих, хто протистоїть централізації, таврують як антидемократів. Але справжня демократія народжується не у кабінетах брюссельських чи нью-йоркських бюрократів, а в реальних націях, у громадах, що мають власну історію й власні цінності», — наголосив він.

Бюрократія, що росте, як гідра

Стефано Дженнаріні, юрист із досвідом роботи в ООН, попередив: не варто вважати, що міжнародні інституції розпадаються. Навпаки — вони бюрократично процвітають. Генасамблея ухвалює сотні резолюцій, дедалі глибше втручаючись у внутрішню політику.

Термін «глобальне управління» ще двадцять років тому звучав фантастично, тепер — майже буденно. І це тривожний сигнал: якщо держави самі не боронитимуть свій суверенітет, за них цього не зробить ніхто.

Що означає це для Дунайського регіону?

Дунайський регіон — на перехресті. З одного боку — Європейський Союз із його наднаціональною логікою, з іншого — війна Росії проти України, яка наочно показала безсилля міжнародного права.

• Для країн Центральної та Південно-Східної Європи питання суверенітету — не абстракція, а щоденна боротьба.
• Україна сьогодні стала тестом для всього міжнародного порядку: здатні чи не здатні глобальні інституції гарантувати справедливість? Відповідь ми бачимо на власні очі.
• Балкани, Чорноморський регіон, коридор «Трьох морів» — тут майбутнє залежить не від резолюцій у Нью-Йорку, а від здатності самих держав об’єднуватися у коаліції.

Ризики і сценарії

Якщо глобальний інституціоналізм остаточно розсиплеться, світ не стане безпечнішим. Замість «вакууму миру» прийде хаос. Виникнуть регіональні альянси, які змагатимуться між собою. Або ж посиляться старі імперські амбіції — саме цього сценарію боїться Дунайський регіон.

Альтернатива є: реформи глобальних інституцій через тиск знизу, через коаліції держав, які не погодяться миритися з бюрократичним диктатом.

Наш висновок

Світ переживає небезпечну партію — ендшпіль глобального інституціоналізму. І ставки тут високі: якщо бюрократія переможе, держави втратять право голосу; якщо ж інституції впадуть, на нас чекає анархія.

Єдиний вихід — зміцнювати власний суверенітет, будувати регіональні союзи, спиратися на громади та нації, а не на абстрактні «глобальні порядки».