Румунія та ерозія узбережжя: сталий розвиток може почекати
Аналітична стаття Інституту Дунайських досліджень
Вступ
Ерозія чорноморського узбережжя є однією з найбільш складних екологічних та соціально-економічних проблем у басейні Чорного моря. Вона напряму впливає на безпеку населених пунктів, функціонування портів і туристичну інфраструктуру. Румунія, що володіє понад 240 км берегової лінії, з початку 2010-х років реалізує масштабний проєкт берегозахисту за фінансової підтримки ЄС. Однак попри початкову орієнтацію на природоорієнтовані рішення, держава перейшла до масового застосування «жорстких» інженерних технологій, що викликало суспільну критику та дискусію про втрачені можливості сталого розвитку.
Масштаби та наслідки ерозії.
Швидкість процесів: близько 800 км чорноморського узбережжя (1/5 загальної довжини) відступає більш ніж на 1 метр щорічно.
Уразливість Румунії: 43% узбережжя визначено як «високочутливе», ще 37% перебуває у стані активного відступу.
Соціально-економічні ризики: під загрозою житлові масиви, ключові порти (Констанца, Мангалія, Мідія) та туристичні курорти (Мамая, Ефоріє, Костінешті), які приймають понад 8 млн відпочивальників щороку.
Європейські інвестиції та трансформація підходів.
Генеральний план (2012): орієнтація на «м’які» природоорієнтовані рішення — живлення пляжів сумісним піском, відновлення дюн та використання рослинності.
- Фаза І (2012–2015): за 170 млн євро розширено пляжі на 60 га, споруджено обмежені занурені бар’єри.
- Фаза ІІ (2014–2020, продовжено на 2021–2027): стратегія змінилася — понад 30 бетонних буно́в, кілометри штучних рифів і 220 га нових пляжів. Бюджет зріс до 840 млн євро.
Критика та суспільний резонанс.
Науковці: експерти вважають, що повторюються помилки 1960-х — «жорсткі» інженерні споруди змінюють течії та поглиблюють ерозію на сусідніх ділянках.
Туристичний сектор: понад 65% відвідувачів Мамая висловили невдоволення новими пляжами (темний пісок, уламки мушель, різкий профіль дна).
Громадськість: поширена думка, що масове розширення пляжів легалізує хаотичну забудову або стимулює нові будівельні проєкти.
Офіційна позиція уряду.
Національне водне агентство Румунії пояснює вибір «жорстких» рішень відсутністю фінансових та технологічних гарантій для впровадження природних методів. За їхніми словами, бетонні споруди забезпечують «гарантований захист навіть без регулярного обслуговування».
Румунський досвід — уроки для України.
Україна, що планує масштабне відновлення узбережжя після війни, зокрема в Одеській області (Затока, Сергіївка, Чорноморськ), має винести кілька ключових уроків:
Не повторювати «бетонні» помилки. Досвід Румунії доводить, що масштабні інженерні втручання лише тимчасово вирішують проблему й створюють нові екологічні ризики.
Пріоритетність природоорієнтованих рішень. Використання місцевого піску для живлення пляжів, відновлення дюн, створення зелених бар’єрів і буферних зон може бути ефективнішим і сталим.
Транскордонний підхід. Проблема ерозії є спільною для всього чорноморського басейну. Україна має посилити координацію з Румунією, Болгарією та ЄС у межах Дунайської стратегії (EUSDR) та Чорноморських програм.
Збалансованість економіки та екології. Розвиток туризму, портової інфраструктури та захист берегової лінії повинні розглядатися у єдиному комплексі, з урахуванням довгострокових прогнозів зміни клімату.
Фінансове планування. Європейське фінансування обмежене програмними циклами; Україні варто передбачити власні механізми співфінансування, щоб уникати тиску «швидких результатів за будь-яку ціну».
Висновки.
Кейс Румунії демонструє, як короткотермінові політичні та фінансові пріоритети часто переважають принципи сталого розвитку. Для України це не лише сусідський приклад, але й практичне попередження: у питаннях узбережжя ставка має робитися на природоорієнтовані, довгострокові та транскордонно узгоджені рішення. Лише так можна забезпечити збереження унікальних екосистем Чорного моря та сталий розвиток приморських громад.