Війна в Чорному морі, Туреччина та міжнародне право: відповідь професора Тогрула Ісмаїла на дискусію
Тогрул Ісмаїл
турецький політолог, професор кафедри політичної історії Університету Кахраманмараш
4 серпня на порталі DANUBE.EU було опубліковано статтю «Чорне море стає випробуванням для Туреччини: де проходить межа стратегічного терпіння Анкари?» відомого турецького політолога, професора кафедри політичної історії Університету Кахраманмараш Тогрула Ісмаїла. Матеріал було підготовлено спеціально для Інституту Дунайських досліджень.
14 серпня у виданні «Дзеркало тижня» вийшла стаття "Маневри бенефіціара війни", автором якої є президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
Інститут Дунайських досліджень публікує відповідь професора Тогрула Ісмаїла на порушені в цьому матеріалі питання.
Моя відповідь на дискусію: війна в Чорному морі, Туреччина та міжнародне право
Я уважно ознайомився з критичними оцінками, викладеними у статті «Туреччина хоче зупинити війну в Чорному морі — чи заробити на ній ще більше?». Вважаю сам факт такої дискусії важливим. Водночас окремі аспекти цієї проблеми потребують чіткого концептуального та правового розмежування.
Передусім необхідно визнати, що Туреччина має значні економічні інтереси в Чорноморському регіоні. Турецькі судновласники, торговельний флот, логістичні компанії та борошномельна промисловість безпосередньо залежать від безпеки морських комунікацій і розвитку ситуації в Чорному морі. Тому було б неправильно ігнорувати економічний складник занепокоєння Анкари щодо безпеки торговельного судноплавства.
Однак так само помилково пояснювати всю чорноморську політику Туреччини виключно прагненням захистити власні комерційні інтереси. Позиція Анкари формується під впливом комплексу взаємопов’язаних чинників: режиму Конвенції Монтре, зобов’язань у межах НАТО, енергетичної та продовольчої безпеки, російсько-української війни, відносин із Москвою та необхідності підтримувати регіональну стабільність. Наявність у Туреччини власних інтересів не означає відсутності в її політиці правових і стратегічних аргументів.
Важливим є також міжнародно-правовий аспект. Торговельне судно за загальним правилом є цивільним об’єктом. Проте за певних обставин, якщо воно робить ефективний внесок у воєнні дії, а його знищення, захоплення або нейтралізація надає конкретну військову перевагу, таке судно може бути визнане військовою ціллю. Але навіть у цьому разі будь-яка атака повинна відповідати принципам розрізнення, пропорційності та вжиття всіх можливих запобіжних заходів. Отже, проблему не можна зводити до спрощеної формули: «атакувати торговельні судна чи не атакувати».
Моя головна незгода стосується ідеї необмеженого географічного розширення війни. Перенесення бойових дій із Чорного моря до Середземного або Балтійського морів може розглядатися як реакція на дії держави-агресора. Проте міжнародне право не передбачає необмеженого права завдавати ударів по противнику всюди, де це технічно можливо. Порушення права однією стороною не надає іншій стороні права діяти поза встановленими міжнародно-правовими обмеженнями.
Критикувати політику Туреччини, безумовно, можна і потрібно. Водночас серйозною стратегічною помилкою було б розглядати її лише як державу, що прагне заробити на війні. Формуючи свою позицію, Анкара одночасно враховує принцип територіальної цілісності України, відносини з Росією, безпеку НАТО, режим Монтре, стабільність Чорноморського регіону та власні економічні інтереси.
Тому моя позиція є чіткою: аналізувати й критично оцінювати економічні інтереси Туреччини цілком правомірно, але неправильно пояснювати ними всю її зовнішню та безпекову політику. Так само необхідно підтримувати невід’ємне право України на самооборону, водночас визнаючи, що ідея необмеженого розширення географії війни залишається юридично та стратегічно спірною.
Сьогодні нам потрібні не гасла, а ґрунтовний аналіз, який одночасно враховує норми міжнародного права, стратегічні реалії та регіональний баланс сил. Від того, яким чином буде припинено та врегульовано війну в Чорному морі, залежить не лише перебіг нинішнього конфлікту, а й майбутня архітектура безпеки всього Чорноморського регіону.