APM Constanța хоче придбати порт Джурджулешти, але угоду може зірвати міноритарний акціонер

Румунська компанія Administratia Porturilor Maritime SA Constanța (APM), 80% акцій якої належить державі, зробила зобов’язуючу пропозицію про купівлю молдовського Міжнародного вільного порту Джурджулешти (GIFP) у Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) за 62 млн доларів.

Однак процес придбання може бути заблокований міноритарним акціонером APM — фондом Fondul Proprietatea (FP), який подав позов до суду, оскаржуючи рішення акціонерів APM від 19 червня про схвалення угоди. FP вважає, що ціна завищена, бо розрахована на оптимістичних прогнозах ICS Danube Logistics, без незалежної оцінки PwC.

Уряд Румунії підтвердив намір завершити придбання, зазначивши, що переговори з ЄБРР тривають, а сама операція відбувається в межах міжнародного тендеру. Серед конкурентів APM також була болгарська компанія MBF Port Burgas.

Міжнародний вільний порт Джурджулешти — єдиний порт Молдови з виходом до Чорного моря, створений у 2006 році завдяки передачі Україною 430 метрів дунайського узбережжя. Сьогодні він забезпечує понад 70% імпорту та експорту Молдови водним транспортом, має нафтовий термінал (63 тис. тонн), зернові та універсальні термінали, а також бізнес-парк.

Коментар Інституту Дунайських Досліджень

Перехід порту Джурджулешти під контроль румунського державного оператора може мати три ключові наслідки:

Для Молдови: інтеграція GIFP із портом Констанца означатиме підсилення транспортної орієнтації країни на Румунію та ЄС. Це може підвищити інвестиційну привабливість, але водночас зменшить можливості Молдови для самостійної портової політики.

Для України: конкуренція для портів Ізмаїл, Рені та Кілія зростатиме. Якщо APM розгорне єдину логістичну систему «Джурджулешти–Констанца», частина вантажів може бути переорієнтована. Це створює ризик витіснення українських портів з частини ринку, але також відкриває перспективу координації тарифної та інфраструктурної політики на Дунаї.

Для ЄС і регіону: операція вписується у стратегію зміцнення дунайсько-чорноморського коридору, що має вирішальне значення для відновлення України та інтеграції регіону у внутрішній ринок ЄС. Проте судові суперечки всередині Румунії показують складність ухвалення рішень навіть у межах одного державного оператора.

Висновок: доля угоди стане показовим прикладом для всієї дунайської транспортної системи. Вона покаже, чи зможе регіон забезпечити узгоджене управління стратегічними інфраструктурними активами, або ж національні та корпоративні інтереси надалі блокуватимуть спільні можливості.