Дослідники з Сегеда розробили новий метод боротьби з дефіцитом води

Дослідники Сегедського університету розробили методологію комплексного геопросторового аналізу, яка має допомогти визначати території, придатні для локального утримання води та поповнення підземних водних ресурсів. Проєкт орієнтований насамперед на регіони, де наслідки зміни клімату вже призводять до критичного дефіциту води, зниження рівня ґрунтових вод і посилення ризиків для сільського господарства.

За повідомленнями угорських джерел, дослідники з University of Szeged / Szegedi Tudományegyetem (SZTE) підтримують практичні зусилля з поповнення запасів води за допомогою складного геопросторового аналізу. Йдеться не лише про академічне моделювання, а про створення інструменту підтримки управлінських рішень у сфері водного господарства.

У центрі уваги дослідження — Південна Велика рівнина Угорщини, зокрема південна частина регіону Бекеш. Саме тут частота посух і масштаби водного дефіциту вже досягли рівня, що безпосередньо впливає на аграрне виробництво, стан ґрунтів, місцеві екосистеми та перспективи соціально-економічної стійкості територій.

Проблема має системний характер. Зниження рівня ґрунтових вод, збільшення випаровування, втрата природної здатності ландшафтів утримувати вологу та виснаження низинних територій формують нову реальність для водного управління. У таких умовах традиційний підхід, орієнтований переважно на відведення надлишкових вод, дедалі більше поступається моделі локального утримання, накопичення та відновлення водних ресурсів.

Кафедра фізичної та екологічної географії SZTE провела серію досліджень, у межах яких було ідентифіковано тисячі локальних западин, колишніх русел річок та інших елементів рельєфу, потенційно придатних для природного або технічно керованого утримання води.

Методологія поєднує кілька груп даних: топографічні характеристики, ґрунтові умови, землекористування, наявну інфраструктуру та гідрогеографічні параметри. Такий підхід дозволяє визначати не абстрактні зони ризику, а конкретні ділянки, де можливо планувати втручання: локальне затримання поверхневого стоку, відновлення природних понижень, підтримку водно-болотних елементів ландшафту або поповнення підземних вод.

Керівник дослідницького проєкту Дьордь Сіпос наголосив, що підвищення кліматичної стійкості регіону не може ґрунтуватися на суб’єктивних рішеннях. Саме тому команда створила науково обґрунтовану систему підтримки рішень, яка інтегрує природничі, просторові та інфраструктурні дані.

Особливе значення проєкту полягає в тому, що його результати можуть бути використані не лише для наукового аналізу, а й для планування конкретних технічних заходів. Представники Генерального директорату водного господарства Угорщини розглядають ці напрацювання як інструмент для проєктування адаптованої до кліматичних змін системи управління водними ресурсами.

Йдеться про перехід до більш інтегрованої моделі, у якій водне господарство, аграрна політика, просторове планування та кліматична адаптація розглядаються як взаємопов’язані напрями. У довгостроковій перспективі така система має допомогти зупинити висихання ландшафтів, підвищити водну безпеку та забезпечити стійкість низинних сільськогосподарських регіонів.

Коментар Інституту Дунайських досліджень

Для Інституту Дунайських досліджень цей досвід є особливо важливим, оскільки проблема дефіциту води, деградації малих водних систем і зниження рівнів у низинних територіях актуальна не лише для Угорщини. Подібні виклики спостерігаються і в українському Придунав’ї, де стан озер, каналів, заплавних територій і систем водообміну безпосередньо впливає на екологічну безпеку, сільське господарство, рибні ресурси та якість життя громад.

Метод SZTE демонструє важливу управлінську логіку: перш ніж вкладати кошти у гідротехнічні рішення, необхідно мати точну просторову картину — де вода може утримуватися природно, де потрібне технічне втручання, а де відновлення водного балансу є економічно або екологічно найбільш доцільним.

Для України це особливо актуально в контексті адаптації Дунайського регіону до кліматичних змін. Ідеться про потребу створення подібних систем підтримки рішень для територій навколо озер Китай, Катлабух, Саф’яни, Ялпуг, Кугурлуй, а також для каналів і заплавних ландшафтів, які дедалі частіше опиняються під тиском дефіциту води.

Віталій Барвіненко, директор Інституту Дунайських досліджень, доктор юридичних наук, професор:

“Досвід Сегедського університету показує, що сучасне управління водними ресурсами має спиратися не лише на гідротехнічні рішення, а й на точні просторові дані. Для українського Придунав’я це надзвичайно важливий підхід, адже дефіцит води в низинних регіонах уже стає фактором екологічної, аграрної та соціальної безпеки.

Нам необхідно переходити від реактивного реагування на кризу до системного планування: визначати ділянки, де можливо утримувати воду, відновлювати природні водообмінні процеси та поєднувати інтереси громад, аграрного сектору й екосистем. Геопросторовий аналіз може стати одним із ключових інструментів такої політики”.

Розробка дослідників із Сегеда демонструє, що боротьба з дефіцитом води поступово переходить від загальних декларацій до точних, просторово обґрунтованих управлінських рішень. Для Дунайсько-Чорноморського регіону це має принципове значення: майбутня водна безпека залежатиме від здатності держав, регіонів і громад бачити ландшафт як цілісну систему, у якій вода має не лише відводитися, а й зберігатися, відновлюватися та працювати на довгострокову стійкість територій.