На півдні Одещини шукають системне рішення для порятунку придунайських озер: акцент — на автоматизації гідроспоруд і примусовому наповненні водойм

Урядові та регіональні структури переходять від ситуативного реагування до формування більш системної моделі управління водними ресурсами придунайської частини Одеської області. Під час робочої зустрічі 7 квітня 2026 року за участю заступниці міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Ірини Овчаренко, представників центральних органів влади та місцевого самоврядування було обговорено комплекс рішень для стабілізації водного режиму озер Катлабух, Китай і Саф’яни, а також для відновлення належної роботи водогосподарської інфраструктури регіону.

Попри те, що у 2026 році частина придунайських озер природно наповнилася водою з Дунаю, у Мінекономіки, довкілля та сільського господарства прямо вказують: це лише тимчасове поліпшення, яке не усуває структурної проблеми. У літній період на цих водоймах знову фіксуються зниження рівнів води, порушення водообміну та значні втрати через природне випаровування.

Серед практичних кроків, що наразі розглядаються, — модернізація системи управління водними ресурсами через встановлення автоматизованих датчиків рівня води та подальшу автоматизацію шлюзів. Також пропонується впровадження енергоефективних рішень, зокрема використання сонячної енергії для автоматизації роботи насосних станцій. За оцінкою міністерства, це має дати змогу оперативніше регулювати подачу води з Дунаю в озера, знизити витрати на експлуатацію інфраструктури та підвищити стабільність водозабезпечення для громад і аграрного сектору.

Окремим блоком обговорювалася потреба у примусовому наповненні водойм. У пріоритеті — озеро Катлабух, яке має ключове значення для зрошення сільськогосподарських земель і забезпечення водою громад півдня Одеської області. Паралельно порушено питання передачі гідротехнічних споруд захисного протипаводкового комплексу річки Дунай на баланс Одеської обласної державної адміністрації для подальшого утримання та експлуатації, а також врегулювання статусу частини таких споруд.

Показово, що ще у серпні 2025 року Одеська ОДА публічно оцінювала ситуацію як критичну: область повідомляла про понад 120 млн грн, спрямованих із 2020 року на поповнення озер, розвиток зрошувальної мережі й розчищення водних шляхів, а також наголошувала на необхідності термінового фінансування робіт для відновлення водообміну, насамперед щодо озера Китай. Це свідчить, що нинішні рішення є не разовою реакцією, а продовженням більш тривалого кризового циклу управління водними ресурсами Придунав’я.

Коментар Інституту Дунайських досліджень 

 Поточна дискусія навколо озер Катлабух, Китай і Саф’яни демонструє важливий зсув у державній політиці: проблема придунайських водойм починає розглядатися не лише як екологічна, а як інфраструктурна, соціально-економічна та безпекова одночасно. Експерти ІДД неодноразово зазначали, що для півдня Одещини ці озера виконують щонайменше чотири критичні функції: водозабезпечення громад, підтримка зрошення, збереження локальних екосистем і пом’якшення кліматичних ризиків. Тому їх виснаження прямо впливає і на аграрну стійкість, і на якість життя населення, і на довгострокову життєздатність водогосподарського комплексу регіону.

З точки зору ІДД, сама по собі автоматизація шлюзів і насосних станцій є правильним, але недостатнім кроком. Вона може суттєво покращити оперативне управління стоком, однак не замінює басейнового підходу, в межах якого необхідно поєднати гідрологічне моделювання, екологічний моніторинг, енергозабезпечення інфраструктури, режим експлуатації споруд і погодження інтересів громад, водокористувачів та держави. Саме тому першочергові розрахунки водного балансу, про які говорить міністерство, мають стати основою не для точкових рішень, а для повноцінної програми управління придунайськими озерами.

Директор Інституту дунайських досліджень Віталій Барвіненко окремо звернув увагу на міжнародний контекст. 

“У січні 2026 року UNU-INWEH оприлюднив доповідь Global Water Bankruptcy, в якій йдеться про перехід багатьох басейнів і водоносних систем світу в стан хронічного водного дефіциту, коли повернення до історичної “норми” вже не можна вважати гарантованим. Для українського Придунав’я це означає, що сподівання лише на сприятливі природні цикли є стратегічно ризикованими: потрібні керовані, енергоефективні та фінансово забезпечені механізми підтримання водного режиму”- зазначив В.Барвіненко.

У цьому сенсі озера Придунав’я, безумовно, слід розглядати як елемент критичної регіональної інфраструктури. Без належного технічного обслуговування гідроспоруд, зрозумілого балансу відповідальності між державою та областю, а також стабільного фінансування заходів із водообміну та примусового наповнення, проблема буде відтворюватися щосезону. Тому ключовий виклик на 2026 рік полягає не лише в тому, щоб “докачати воду” до проблемних озер, а в тому, щоб створити постійно діючу систему адаптації Придунав’я до посух, втрат випаровування та змін гідрологічного режиму Дунаю.