Стратегія ЄС для Дунайського регіону відзначає 15 років: що це означає для України та Українського Придунав’я

П’ятнадцять років тому Європейський Союз запустив макрорегіональний підхід, який мав відповісти на ключову проблему Дунайського басейну: жодна країна не здатна самостійно «закрити» транскордонні виклики річкового коридору — від екологічної безпеки й водного управління до логістики, енергетики та соціально-економічної згуртованості. Європейська Комісія ухвалила Стратегію ЄС для Дунайського регіону (EUSDR) у 2010 році, а Європейська Рада підтримала її запуск у 2011-му, після чого Стратегія перетворилася на довгострокову рамку координації політик і проєктів у басейні Дунаю.

EUSDR об’єднує 14 країн, серед яких — держави-члени ЄС, країни-кандидати, а також Україна та Молдова. Це одна з найбільших і найрізноманітніших макрорегіональних стратегій ЄС, що охоплює простір від верхів’їв Дунаю до його дельти та Чорного моря. В офіційних матеріалах ЄС чисельність населення території Стратегії оцінюється приблизно у 112 млн осіб (поширена також оцінка «понад 110 млн» залежно від методики підрахунку).

Оновлений План дій EUSDR (як «rolling document») зберігає структуру з чотирьох «стовпів» та дванадцяти пріоритетних напрямів, що забезпечує порівнюваність результатів і сталість управлінської логіки між різними політичними циклами.

Для України EUSDR — це не «паралельний» європейський майданчик, а практичний інструмент інтеграції політик відновлення, євроінтеграційних реформ та регіонального розвитку з реальними потребами прикордонних територій. Включення України та Молдови до архітектури EUSDR уможливлює узгодження на рівні макрорегіону питань, де ціна фрагментації особливо висока: безпека й пропускна спроможність транспортних коридорів, водно-екологічна стійкість, управління ризиками та розвиток людського капіталу в прикордонні.

Українське Придунав’я: «точка стику» політик ЄС, відновлення і безпеки.  

Експерти ІДД вважають, що Українське Придунав’я (Одещина, дунайські громади й порти) є територією, де EUSDR має найбільш прикладну цінність з таких причин : Логістика та конкурентоспроможність коридору Дунай–Чорне море. Регіон працює як вузол внутрішніх водних шляхів і морської логістики; ефект від модернізації портової, прикордонної та цифрової інфраструктури залежить від синхронізації з Румунією та іншими дунайськими країнами (стандарти, процедурні рішення, інтероперабельність даних, безпека судноплавства). Екологічна та водна стійкість дельтових і прибережних екосистем. Для нижнього Дунаю пріоритетними є адаптація до кліматичних змін, управління водними ресурсами, збереження біорізноманіття та зниження забруднення — напрями, які потребують узгоджених транскордонних рішень, а не локальних «латань». Логіка EUSDR саме й полягає у створенні синергії між наявними інструментами та ініціативами, замість конкурування проєктів і розпорошення ресурсів. Соціально-економічна згуртованість і відновлення. Прикордонні громади Придунав’я потребують інвестицій у стійкі сервіси, зайнятість, МСП, професійну освіту й інновації. Макрорегіональна рамка додає цим потребам «політичну вагу» та забезпечує спільну мову з європейськими партнерами.

Рекомендації ІДД.  Що Україні варто зробити в межах EUSDR у 2026 році: 

По перше, сформувати «портфель Придунав’я» під пріоритети EUSDR. Йдеться про пакет взаємопов’язаних проєктів (інфраструктура–довкілля–людський капітал), який показує не окрему заявку, а системний ефект для коридору й екосистем.

По -друге, посилити інституційну спроможність участі України в управлінні Стратегією. Досвід українського головування в EUSDR підсвічує важливість кадрового ядра, регулярної комунікації зі стейкхолдерами та залучення громадянського суспільства — саме ці елементи вважаються ключовими для дієздатності Стратегії.

По третє, прив’язати відновлення та прикордонну співпрацю до «сумісних» програмних рамок. Для прикордоння критичною є здатність зшивати EUSDR із практичними інструментами транскордонних програм та інвестиційної підтримки, аби проєкти не «випадали» між різними фондами та правилами. (Це питання вже відображене в логіці EUSDR як механізму координації політик та ініціатив.)

Висновок директора Інституту Дунайських Досліджень Віталія БАРВІНЕНКА:

"Можна з упевненістю стверджувати, що 15-річчя EUSDR, безумовно,  є індикатором інституційної зрілості макрорегіонального підходу ЄС. Для України це — можливість не лише «бути присутньою» в дунайському порядку денному, а й конвертувати участь у Стратегії в прикладні результати для Українського Придунав’я: безпечніший і ефективніший транспортно-логістичний коридор, більш стійке водно-екологічне управління, а також довгострокову соціально-економічну згуртованість прикордонних громад у траєкторії європейської інтеграції"