Сербія уклала контракт на будівництво ділянки нафтопроводу до Угорщини: новий енергетичний коридор посилює роль Балкан у регіональній безпеці постачання

Сербський державний оператор нафтопровідної інфраструктури Transnafta уклав контракт на будівництво 113-кілометрової ділянки майбутнього нафтопроводу, який має з’єднати Сербію з Угорщиною. Проєкт реалізовуватиметься консорціумом сербських компаній на чолі з MVM Juzna Backa — девелопером енергетичної інфраструктури з Нові-Саду.

Вартість контракту становить 14,5 млрд сербських динарів без ПДВ та 17,4 млрд динарів з ПДВ, що еквівалентно приблизно 124 млн євро без ПДВ. Йдеться про будівництво ділянки від району Хоргош на кордоні з Угорщиною до нафтового терміналу Transnafta у Нові-Саді.

Проєктована потужність трубопроводу становитиме близько 5,5 млн тонн сирої нафти на рік. У перспективі інфраструктура має стати частиною ширшого маршруту протяжністю понад 300 км, який з’єднає сербський Нові-Сад із приймальною станцією нафтопроводу «Дружба» у районі Сажаломбатта в Угорщині. Технічні специфікації сербсько-угорського нафтопроводу були погоджені Transnafta та угорською MOL у липні 2025 року.

Для Сербії цей проєкт має стратегічне значення, оскільки нині країна отримує сиру нафту переважно через хорватську систему JANAF. Новий маршрут через Угорщину розглядається Белградом як інструмент диверсифікації постачання та зменшення залежності від одного транспортного напряму. Водночас у регіональному вимірі проєкт пов’язаний із ширшою дискусією навколо ролі трубопроводу «Дружба», Адріатичного маршруту та енергетичної політики Угорщини і Сербії. Reuters раніше повідомляв, що угорська ділянка нового нафтопроводу до Сербії має бути завершена до кінця 2027 року.

Окремий контекст формує суперечка між MOL і хорватським оператором JANAF щодо можливостей Адріатичного нафтопроводу забезпечувати достатні обсяги постачання для Угорщини та Словаччини. Ця дискусія підтверджує, що питання нафтової логістики в Центрально-Східній Європі дедалі більше виходить за межі суто комерційної площини та стає елементом енергетичної безпеки, геополітичної стійкості й контролю над критичною інфраструктурою.

Коментар ІДД

На думку експертів Інституту Дунайських досліджень, контракт на будівництво сербської ділянки нафтопроводу до Угорщини слід розглядати не лише як інфраструктурний проєкт двостороннього значення, а як частину глибшої трансформації енергетичної географії Центрально-Східної та Південно-Східної Європи.

«Сербія фактично формує альтернативний північний енергетичний коридор, який має зменшити її залежність від хорватського напряму постачання. Для Балкан це означає посилення конкуренції між маршрутами, операторами та державними енергетичними стратегіями. Для України важливо уважно аналізувати такі процеси, оскільки вони впливають на баланс інфраструктурних потоків у ширшому Дунайсько-Чорноморському регіоні», — зазначають в ІДД.

Інститут Дунайських досліджень звертає увагу, що новий сербсько-угорський нафтопровід може посилити роль Угорщини як енергетичного вузла для Балкан. Водночас він створює додатковий канал інтеграції Сербії з інфраструктурою, пов’язаною з нафтопроводом «Дружба», що має політично чутливий характер у контексті європейської політики зменшення залежності від російських енергоносіїв.

Для України цей кейс має щонайменше три практичні висновки.

По-перше, країни регіону активно інвестують у резервні та альтернативні маршрути постачання, розглядаючи трубопровідну, портову, залізничну й річкову інфраструктуру як єдину систему стійкості.

По-друге, енергетична безпека дедалі більше залежить не лише від наявності ресурсу, а й від контролю над маршрутами, технічної спроможності операторів та політичної передбачуваності транзитних держав.

По-третє, для українського Придунав’я важливо розвивати власну логістичну й енергетичну роль у ширшому просторі між Чорним морем, Балканами, Румунією, Молдовою та Центральною Європою. Саме тому модернізація Дунайських портів, прикордонних переходів, залізничних підходів і мультимодальних маршрутів має розглядатися не як локальна інфраструктурна політика, а як елемент національної безпеки та європейської інтеграції України.

Як висновок, експерти Інституту зазначають таке: 

“Сербсько-угорський нафтопровід демонструє, що держави Дунайсько-Балканського простору переходять до моделі інфраструктурного страхування — створення паралельних маршрутів, які дозволяють зменшити залежність від одного постачальника або одного транзитного напряму. Для України це є додатковим аргументом на користь прискореного формування власної стратегії Дунайського логістично-енергетичного коридору”.