Угорщина зміцнює донний поріг на Дунаї біля АЕС «Пакш»: уряд запевняє у стабільній роботі станції

Угорщина продовжує аварійні гідротехнічні роботи на Дунаї в районі атомної електростанції «Пакш», розпочаті після критичного зниження рівня води влітку 2026 року. Прем’єр-міністр Петер Мадяр заявив, що роботи між Пакшем та Дунасентбенедеком просуваються за графіком, а атомна станція працює стабільно.

За даними уряду, у русло Дунаю вже вкладено майже 70 тис. куб. м каменю. Матеріал використовується для формування донного порогу та зміцнення ділянок русла, де через зміну швидкості течії спостерігаються процеси ерозії.

Проєкт було розпочато після різкого падіння рівня води в Дунаї, що створило ризики для систем охолодження АЕС. Перший етап споруди завершили наприкінці серпня, після чого станція повернулася до роботи на повній потужності.

Водночас реалізація проєкту викликала дискусію щодо його гідроморфологічних та екологічних наслідків. Угорські медіа повідомляли, що звуження русла під час будівництва прискорило течію та спричинило локальне поглиблення дна.

Петер Мадяр заявив, що такі процеси були прогнозованими, а інженери постійно укріплюють русло та конструкцію додатковим кам’яним матеріалом. Уряд також наполягає, що роботи здійснюються відповідно до природоохоронних вимог.

Паралельно на протилежному березі Дунаю триває будівництво нового порту в Дунасентбенедеку.

Коментар Інституту Дунайських досліджень

Ситуація навколо АЕС «Пакш» демонструє, що маловоддя Дунаю дедалі більше стає не лише екологічною та навігаційною, а й безпосередньо енергетичною проблемою.

Аварійне спорудження донного порогу дозволило стабілізувати умови роботи найбільшої електростанції Угорщини. Водночас масштабне втручання у русло міжнародної річки може змінювати швидкість течії, ерозійні процеси та переміщення наносів, тому потребує постійного гідрологічного й екологічного моніторингу.

На думку Інституту Дунайських досліджень, особливу увагу слід приділяти можливим змінам нижче за течією та обміну результатами моніторингу між придунайськими державами.

Випадок Пакша також свідчить про необхідність враховувати тривале маловоддя як системний ризик для енергетичної інфраструктури. Для України цей досвід є важливим у контексті післявоєнної модернізації: питання гарантованого водопостачання, резервних систем охолодження та адаптації до екстремально низьких рівнів річок мають закладатися ще на етапі проєктування критичної інфраструктури.