В Україні хочуть створити єдину Дунайську адміністрацію: що це може змінити для портів, логістики та відновлення регіону

Україна розглядає Дунайський регіон не лише як тимчасову альтернативу морським маршрутам в умовах війни, а як окремий стратегічний логістично-виробничий простір, інтегрований із ринками Європейського Союзу. У цьому контексті дедалі більшої ваги набуває ідея створення повноцінного Дунайського кластеру та єдиної адміністрації, яка могла б координувати розвиток портової, залізничної, автомобільної, промислової та сервісної інфраструктури регіону.

Про відповідні підходи йшлося під час робочої зустрічі заступника міністра розвитку громад та територій України Андрія Кашуби з представником Світового банку Антоніо Нунєсом. Українська сторона акцентувала увагу на розвитку Дунайського регіону як одного з ключових напрямів підвищення транспортної стійкості держави, зокрема через формування Дунайського кластеру, тарифні стимули, підтримку національного флоту, розвиток індустріальних парків і посилення стійкості портової інфраструктури.

Після початку повномасштабної війни українські дунайські порти — Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ — стали критично важливим елементом зовнішньоторговельної логістики України. Однак подальший розвиток цього напряму потребує переходу від режиму оперативного реагування до довгострокової моделі управління.

Йдеться не лише про збільшення перевалки вантажів, а про формування комплексної територіально-економічної системи, де порти, залізниця, автомобільні коридори, прикордонна інфраструктура, судноплавство, індустріальні парки та виробничі майданчики працюють як єдиний механізм.

Саме тому ідея єдиної Дунайської адміністрації має принципове значення. Вона може стати інструментом координації інвестицій, тарифної політики, розвитку інфраструктури, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями та узгодження інтересів держави, громад, портових операторів і бізнесу.

Сьогодні розвиток українського Придунав’я значною мірою залежить від узгодженості дій між різними інституціями: центральними органами виконавчої влади, портовими адміністраціями, митними й прикордонними службами, громадами, залізничними й автомобільними операторами, міжнародними партнерами та приватними інвесторами.

Без єдиного координаційного центру існує ризик фрагментації рішень: окремо модернізуються порти, окремо — дороги, окремо — залізничні підходи, окремо — прикордонні переходи. Такий підхід не дозволяє повною мірою сформувати конкурентний Дунайський логістичний пояс.

Єдина адміністрація могла б виконувати не дублюючу, а інтеграційну функцію — забезпечувати стратегічне планування розвитку всього Дунайського регіону як функціонального транспортно-промислового простору. У практичному вимірі це означає координацію інфраструктурних проєктів, підготовку інвестиційних пакетів, узгодження тарифних стимулів, підтримку судноплавства та формування спеціалізованих промислових зон біля логістичних вузлів.

Окремо в межах обговорення було порушено законопроєкт №14344, зареєстрований у Верховній Раді 30 грудня 2025 року як євроінтеграційний проєкт закону щодо торговельного мореплавства та судноплавства на внутрішніх водних шляхах. Документ внесений Кабінетом Міністрів України та включений до порядку денного 10 лютого 2026 року.

За інформацією Мінрозвитку, законопроєкт спрямований на комплексне оновлення системи управління безпекою судноплавства, розмежування повноважень між інституціями, приведення українського регулювання у відповідність до міжнародних стандартів і права ЄС, а також на посилення безпеки портів в умовах війни.

Коментар ІДД

Для Одеської області та громад українського Придунав’я запропонована концепція може мати системний ефект. Якщо Дунайський кластер буде розвиватися не лише як портовий, а як комплексний економічний простір, це відкриє можливості для створення нових робочих місць, розвитку переробки, залучення інвестицій у промислові майданчики, модернізації доріг, залізничних підходів і прикордонних сервісів.

Водночас така модель потребує чіткого балансу між національними пріоритетами й інтересами місцевого розвитку. Дунайські громади не мають залишатися лише територіями розміщення інфраструктури. Вони повинні бути повноцінними учасниками планування, оскільки саме на місцевому рівні концентруються соціальні, екологічні, земельні, трудові та інвестиційні наслідки логістичного зростання.

На думку директора Інституту Дунайських досліджень Віталія Барвіненка, ідея створення єдиної Дунайської адміністрації може стати одним із ключових управлінських рішень для переходу від кризової логістики до довгострокового розвитку українського Придунав’я.

«Український Дунай уже довів свою стратегічну роль для держави. Але наступний етап — це не просто збільшення вантажопотоків, а формування цілісної моделі розвитку регіону. Єдина Дунайська адміністрація могла б стати інституційним механізмом, який поєднає порти, дороги, залізницю, судноплавство, промислові майданчики та інтереси громад у межах спільної стратегії», — зазначив Віталій Барвіненко.

За його словами, особливо важливо, щоб майбутня модель не зводилася лише до адміністративного управління портами.

«Дунайський кластер має розглядатися ширше — як простір економічної інтеграції України з Європейським Союзом. Для цього потрібні не тільки інфраструктурні проєкти, а й тарифні стимули, розвиток національного флоту, індустріальні парки, прозора взаємодія з міжнародними фінансовими інституціями та участь місцевих громад у прийнятті рішень», — наголосив директор ІДД.

В Інституті Дунайських досліджень вважають, що за умови належного законодавчого й інституційного оформлення Дунайський регіон може перетворитися з резервного логістичного маршруту воєнного часу на один із ключових центрів післявоєнного економічного відновлення України та її практичної інтеграції до європейського транспортного простору.