Низький рівень Дунаю створює нові ризики для експорту українського зерна

Після початку повномасштабної російської агресії румунський порт Констанца став одним із ключових альтернативних вузлів для експорту українського зерна. Вантажі надходять до нього залізницею, автомобільним транспортом і баржами Дунаєм. Однак тривала спека та дефіцит опадів призвели до значного зниження рівня води, через що судна змушені скорочувати завантаження.

Зменшення допустимої осадки барж означає, що для перевезення того самого обсягу продукції необхідно здійснювати більше рейсів. Це підвищує собівартість логістики, збільшує час очікування та формує додатковий попит на автомобільний і залізничний транспорт.

Проблема стосується не лише України. Румунські агровиробники також стикаються з дефіцитом транспортних потужностей у період активного експорту зернових і олійних культур.

За словами віцепрезидента Форуму професійних фермерів та переробників Румунії Стана Тіберіу-Дана, транспортні витрати суттєво зросли, а доступність вантажного автотранспорту для фермерів скоротилася.

Президент Асоціації портового бізнесу Констанци та генеральний директор Comvex SA Віорел Панаїт зазначає, що зернові термінали потенційно могли б збільшити обсяги обробки українських вантажів у межах європейських «Шляхів солідарності», однак низький рівень Дунаю обмежує фактичне надходження продукції до портів.

Ситуація ускладнюється тим, що альтернативна транспортна система має обмежену пропускну спроможність. За оцінками української сторони, сукупні можливості залізничного та Дунайського маршрутів не можуть повністю компенсувати потужності великих морських портів України.

Додатковий тиск на логістичну систему створює сезонний експорт самої Румунії. Значні обсяги пшениці, ячменю, ріпаку та кукурудзи одночасно конкурують з українськими вантажами за баржі, локомотиви, вагони, вантажівки та портові потужності Констанци.

Таким чином, низька водність Дунаю з локальної гідрологічної проблеми перетворюється на фактор регіональної транспортної та продовольчої безпеки.

Коментар Інституту Дунайських досліджень

В Інституті Дунайських досліджень зазначають, що нинішня ситуація підтверджує необхідність розглядати Дунай не просто як резервний маршрут для українського експорту, а як стратегічний транспортний коридор, стійкість якого має забезпечуватися на системному рівні.

«Сьогодні одночасно проявляються два види ризиків — воєнний і кліматично-гідрологічний. Російські атаки знижують надійність чорноморської портової логістики, тоді як низький рівень Дунаю обмежує можливості основного альтернативного маршруту. У результаті виникає ефект подвійного транспортного обмеження, який безпосередньо впливає на вартість українського експорту та конкурентоспроможність аграрної продукції», — зазначають в ІДД.

На думку експертів Інституту, проблема має структурний характер. Простого перенаправлення додаткових вантажів на автомобільний або залізничний транспорт недостатньо, оскільки ці види інфраструктури також мають фізичні та операційні обмеження.

Необхідним є комплексний розвиток транспортної системи Нижнього Дунаю: поглиблення та підтримання гарантованих судноплавних параметрів, модернізація портів Рені, Ізмаїла та Усть-Дунайська, збільшення пропускної спроможності залізничних підходів, розвиток перевантажувальної інфраструктури на українсько-румунському напрямку та формування резервних мультимодальних маршрутів.

Особливо важливим стає питання адаптації Дунайського транспортного коридору до кліматичних змін. Періоди екстремально низької водності вже не можна розглядати як виняткове явище. Вони мають бути включені до довгострокового транспортного планування України, Румунії, Болгарії, Сербії та інших країн басейну.

«Дунай фактично став частиною системи економічної безпеки України та Європейського Союзу. Тому інвестиції в його портову, залізничну та судноплавну інфраструктуру необхідно оцінювати не лише з позиції комерційної ефективності, а й як інвестиції у стійкість європейських ланцюгів постачання та глобальну продовольчу безпеку», — підкреслюють в Інституті Дунайських досліджень.

У середньостроковій перспективі ключовим завданням має стати перехід від моделі «аварійного перенаправлення» вантажів до постійної мультимодальної системи, у якій українські чорноморські порти, порти Дунаю, Констанца, залізнична та автомобільна мережі працюватимуть як взаємопов’язані елементи єдиного транспортного коридору Україна — Дунай — ЄС.