Румунія покладається на імпорт з Болгарії та вітрову генерацію після зупинки АЕС «Чернавода»

Енергосистема Румунії проходить перше серйозне випробування після зупинки останнього працюючого енергоблока АЕС «Чернавода». Компенсувати дефіцит генерації країні наразі допомагають сильний вітер, активніше використання накопичувачів електроенергії та збільшення імпорту з Болгарії.

Після зупинки 13 серпня останнього працюючого реактора «Чернаводи» румунська енергосистема тимчасово втратила потужності, які забезпечували близько 20% національного виробництва електроенергії. До зупинки кожен із двох енергоблоків АЕС виробляв приблизно 680 МВт.

У перший день без атомної генерації одним із важливих факторів стабілізації системи стала висока продуктивність вітрових електростанцій. Додатковий ресурс забезпечили системи накопичення електроенергії: у години пікового споживання їхня потужність сягала близько 600 МВт, що вже можна порівняти з виробництвом одного реактора АЕС «Чернавода».

Додаткову роль відіграло перерозподілення споживання та виробництва електроенергії з боку просьюмерів — споживачів, які одночасно мають власні генеруючі потужності та накопичувачі. Побутові споживачі, обладнані батареями, переважно накопичують вироблену електроенергію для подальшого власного використання, оскільки наразі не мають достатніх фінансових стимулів для її відпуску до національної мережі.

Водночас важливою складовою балансування став імпорт електроенергії з Болгарії.

Експертка з енергетики Євгенія Гусілова в коментарі Digi24 звернула увагу на вразливість такої моделі. За її словами, одним із найбільш складних сценаріїв стане одночасне зниження виробництва вітрової генерації та скорочення можливостей імпорту з Болгарії. За таких умов підтримання балансу румунської енергосистеми стане суттєво складнішим.

Коментар Інституту Дунайських досліджень

В Інституті Дунайських досліджень зазначають, що ситуація навколо АЕС «Чернавода» демонструє прямий взаємозв’язок між гідрологічними умовами Дунаю та енергетичною безпекою країн регіону.

Чернаводська АЕС є одним із ключових елементів базової генерації Румунії, тому одночасна недоступність обох її енергоблоків суттєво змінює структуру національного енергетичного балансу. На короткому часовому горизонті цей дефіцит може компенсуватися поєднанням вітрової генерації, накопичувачів, гідроенергетики, маневрових потужностей та транскордонних перетоків. Проте така система значно більше залежить від погодних умов і ситуації на регіональному ринку електроенергії.

Особливе значення має фактор Болгарії. Зростання румунського імпорту показує, наскільки тісно інтегрованими стали енергосистеми держав Нижнього Дунаю. У кризових ситуаціях резервні потужності однієї країни фактично перетворюються на елемент енергетичної стійкості сусідніх держав.

Водночас залежність від імпорту не може розглядатися як довгострокова заміна стабільної базової генерації. У разі одночасного зростання попиту в Болгарії, виникнення технічних обмежень або дефіциту виробництва в регіоні можливості транскордонної підтримки Румунії можуть істотно скоротитися.

Не менш показовою є роль вітрової енергетики. Високе виробництво вітрових електростанцій дозволило частково компенсувати втрату атомної генерації, однак його залежність від метеорологічних умов підтверджує необхідність прискореного розвитку систем накопичення електроенергії та гнучких балансувальних потужностей.

На думку ІДД, нинішня ситуація виходить за межі суто румунської енергетичної проблеми. Вона демонструє формування єдиного енергетичного простору Нижнього Дунаю, в якому стан водних ресурсів, атомної та гідроенергетики, відновлюваної генерації і транскордонних мереж дедалі більше взаємопов’язані.

Кліматичні зміни та періоди екстремально низької водності Дунаю поступово перетворюються з екологічного чинника на фактор енергетичної та економічної безпеки. Це потребує від Румунії, Болгарії та інших країн басейну переходу від реагування на окремі кризові ситуації до спільного планування регіональної енергетичної стійкості.

В ІДД вважають, що ситуація з АЕС «Чернавода» підтверджує необхідність розглядати водну та енергетичну безпеку Дунайського регіону як єдину систему. Стабільність такої системи дедалі більше залежатиме від розвитку накопичувачів, міждержавних електричних з’єднань, диверсифікації генерації та спільного управління ризиками, пов’язаними зі зміною гідрологічного режиму Дунаю.